«Рідко коло якої школи не лежить і досі 2-5 машин металолому», — читаємо в газетній замітці, а в іншій газетній статті бачимо іншу назву тої самої речі: «До металобрухту часто здають дефіцитні запчастини, цілком придатні ще до практичного використання»; нарешті, в художньому творі натрапляємо на таке визначення: «Маленькі славні гарматки… стрибали по брухту вздовж вузької вулиці» (О. Гончар). То як правильно назвати ту металеву ламань, що зветься по-російському металлолом? Тут має рацію письменник О. Гончар: вона зветься брухт. І нема потреби додавати до цього слова ще й метало, бо брухт складається з металевих, а не якихось інших покидьків.