«У нашій школі любий учень розповість біографію Тараса Шевченка», — кажуть навіть учителі, замість того, щоб висловитись правильно: «Кожний (або всякий, будь-який, перший-ліпший, перший-кращий) учень розповість біографію».

Прикметник любий означає не «будь-який», як у російській мові любой, із якого й скалькували ті, що не знають гаразд української мови, нібито українське любий, а — «милий»: «Ні, любий, я тобі не дорікаю» (Леся Українка); «Дихни на повні груди, народе любий мій!» (П. Тичина), — або «приємний»: «Така люба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив» (М. Номис).

Інколи трапляється не тільки в сучасній публіцистиці, а й у художніх творах прикметник любимий, що має тенденцію витиснути давній прикметник улюблений: «Вишивання — це її любима робота». Та чи є потреба в такій заміні? Давно відомий прикметник улюблений цілком передає те поняття, що його вкладають у любимий: «Улюбленим заняттям Антосі було малювання» (О. Донченко); «І шлють усі хвалу й привіт улюбленій країні…» (Н. Забіла) .

Іноді прикметник улюблений виступає синонімом слова коханий: «Вона бачила Ольгу… на таємних сходинах з улюбленим» (І. Франко).

Близькими за своїм значенням до прикметника улюблений є іменники улюбленик («…я був улюблеником у сім’ї». — М. Коцюбинський) та улюбленець — відповідники до російських слів любимец, баловень.